Дві дороги розходилися в осінньому лісі.
Як, добре, що я не міг йти одразу двома.
І, будучи просто мандрівником, довго стояв,
дивлячись на одну з доріг настільки далеко наскільки міг.
Ця дорога аж надто  петляла, зникаючи в переліску.
Але вибрав я іншу, невідому,  неходжену ніким,
вважаючи, що вона приведе мене до моїх мрій.
Дорога була  не протоптаною, покрита травою,
але варто б там ще раз пройти, щоб
і по цій дорозі пішли б інші.
Два  довгих шляхи лежали переді мною того ранку.
Жодного свіжого відбитку ніг не було ні на одній.
Першу дорогу я вирішив відкласти на наступний раз!
Хоч і бачив, куди вона виведе,  я сумнівався,
а чи не потрібно мені повертатися.
Я пишу про це із зітханням.
І мовчу крізь столітнє життя, що пронеслося геть.
Два  довгих шляхи розходилися в лісі.
Я вибрав той, по якому ніколи не ходили.
І в цьому була вся різниця між моїм і твоїм життям.