| Сергій НегодаТА  ЩО  ЙДЕ  ЗА  ТУГОЮ| ТА  ЩО  ЙДЕ  ЗА  ТУГОЮ 
 бурхливий  від сорому помер у любові
 за те  що вона може бути тільки отруєна
 коли знайомиться з ним не на вулиці  а у ліжку
 
 та що не робить дурниць йде за тугою
 обуреного в пустелі який множить ілюзії
 щоб вдержати ще одну  насолоду  у вишуканому сказі
 
 який мертвий жах  розтуди  ж ти  його нещадного
 за зиму завмерлі вуста ображаються від сліз
 і рани душі знайомляться  з соком граната
 
 світ-рай  з якого йде шалена  постійно
 мучиться з лицем і запалюється силою
 сміху і саме цей позов розчаровує  хвору уяву
 
 і ніхто не може уникнути багатшої спокуси
 від суму  якого торується  шлях  у щастя
 щоб взяти його з мистецтвом  видубиття
 
 привид як вирок  роздягає її на святість
 сміх кокетує голу  пиху і велич слабку
 бо  в жарі  природі  надія  в'яне від жарту
 
 сум розчаровує всіх але  минає те  що нікого
 не цікавить окрім живої любові  що падає долі
 й чахне у високому серцевому тоні
 
 що породжує все  коли не повертається світ
 у путах від зради і жар  мовчки бере її шкіру
 яка анітрішки не соромиться кохання
 
 вона легко пішла  у землю від золотого дощу
 я  легко обернув душу  до життя
 після гарної сторінки з жорстокої історії кохання
 
 
 
 | 
 2008 © Сергій Негода |