| ЗУСТРІЧІ З КОТИГОРОШКОМ 
 1
 
 Усі до Києва пруться.
 Почекав я, поки кури
 яєць нанесуть,
 щоб на квитка вистачило,
 і собі подався.
 Чимчикую Києвом,
 Хрещатика тримаюся,
 як козак віри православної.
 Глядь: якийсь парубійко
 булавою розмахує.
 — Ти, може, гетьман? — запитую.
 — Ні, — відповідає. —
 Я Котигорошко.
 
 Отак і познайомилися.
 
 2
 
 Ми з Котигорошком
 обидва з провінції.
 Запитую у нього:
 —Як тобі Київ?
 
 Котигорошко принюхується:
 — Каштанами пахне,
 а Україною ні.
 
 3
 
 Котигорошко
 до народу приглядається:
 — І чим ті жінки харчуються,
 що отаке ось родиться?!
 
 4
 
 Домовилися,
 що наступного разу
 зустрінемося біля Верховної Ради.
 —Якби ж то знаття,
 як туди дістатися, —
 пошкріб Котигорошко потилицю.
 —Язик до Києва заведе, —
 повчаю приказкою.
 —Знову ти про вибори! —
 замахується на мене булавою.
 
 5
 
 Посперечалися ми
 з Котигорошком,
 хто ловкішого вірша зримує.
 Я вклав пальця до рота
 і видав:
 «У Луцьку
 Усе не по-людськи».
 Котигорошко не в курсі,
 що вірші з пальця висмоктуються.
 У двох місцях булаву зігнув
 поки на вірша спромігся:
 «На Україні
 Всі, як не рідні».
 
 Аби розсудити нас
 на державному рівні,
 потрібно створювати комісію,
 хоча і без усякої комісії ясно,
 що не дуже воно до прикладу.
 
 6
 
 Якогось понеділка
 здибався мені Котигорошко.
 — Слава Україні! —
 вітаю його за звичаєм.
 — Це все тому,
 що ви курячих пупків
 не їсте, —
 відказує ледь чутно,
 наче й сам не ївши.
 
 7
 
 Сидимо з Котигорошком
 на моріжку,
 в дурня граємо.
 Я вкотре колоду тасую,
 песимізм на мене,
 наче вечір насувається:
 — Уся Україна
 бур’яном поросла!
 
 Котигорошко на пучки
 пальців попльовує
 (карти в руці,
 ніби банкноти),
 оптимізмом мене перемагає:
 — Зате скільки у тих бур’янах
 Тарасиків Шевченків
 могли б заховатися!
 
 8
 
 Котигорошко лається,
 мовби булаву
 собі на ногу вкинув.
 
 — Ти чого місячник
 культури мовлення зриваєш?
 — Україну на митниці
 відібрали!!!
 Бачиш, увіз України
 в Україну
 забороняється!
 — Та хто ж у ту Україну
 в’їжджає,
 усі тільки вивозять, —
 заспокоюю Котигорошка.
 
 9
 
 Очі розбігаються.
 
 Я до жінок прицінююся,
 Котигорошко — до партій.
 — Не втямлю,
 чим ті партії
 одна від одної відрізняються?
 — Тим самим,
 що й жінки — одягом.
 
 Телевізор тільки й показує,
 як політики тусуються, —
 кожен поперед себе
 свою кандидатуру суне.
 
 Кинули й ми з Котигорошком
 жереб:
 кому в політику,
 а кому за пляшкою
 йти.
 
 10
 
 Ніколи не бачив,
 щоб Котигорошко
 булаву в хід пускав.
 І для чого такий тягар
 на собі волочити?!
 
 — Булава в мене, як вивіска.
 
 А оце ж якось
 на зустріч клигає,
 навіть не впізнав, —
 у Котигорошка
 руки порожні.
 
 — А вивіска де?
 — Позаминулої ночі
 якісь халамидники
 на металобрухт поцупили,
 мало з руками не відірвали.
 — І куди тільки міліція дивиться?!
 — Куди б не дивилася,
 аби не в мій бік.
 
 Котру вже річницю Незалежності
 святкуємо,
 а як боялися чесні люди міліції,
 так і бояться.
 
 11
 
 Раніше, бувало,
 тільки що не так —
 Котигорошко зразу ж
 за булаву хапається.
 А тепер за пляшку.
 
 12
 
 Заходить до хати
 Котигорошко,
 я саме телевізора дивився.
 — Це українці
 чи депутати? — запитує.
 — Пити будеш? — відповідаю.
 
 13
 
 Котигорошко грошей
 у борг просить.
 — Весілля хочу
 сестрі зробити.
 — А за кого заміж іде?
 — За Змія Горинича.
 — Ти сповна розуму?!
 — А що?! Не москаль,
 не негер…
 
 14
 
 Аби часу не гаяти,
 поки меню вивчаємо,
 замовили по сто.
 — Ніколи не їв устриць, —
 нарікає Котигорошко.
 —А ти думаєш,
 мало у світі людей,
 які свинини не куштували?
 А сало для національної ідеї,
 як уран для
 атомної енергетики.
 — Чого ж вони нам не заздрять? —
 Котигорошко похнюплений. —
 Ти голодний?
 — Ні.
 — То замов ще по двісті,
 щоб і ми їм не заздрили.
 
 15
 
 Котигорошкові повістку
 до суду надіслали.
 
 Мало того,
 що птеродактиля покалічив,
 то він ще й під час демонстрації
 з омонівцями бився.
 
 — Якщо я у вишиванку
 вдягнутий,
 це ще не означає,
 що я у це паскудне життя
 на «Запорожцеві» в’їхав, —
 підморгує мені,
 а сам руки за спиною тримає.
 
 Із покоління в покоління
 звичка передається.
 
 16
 
 Іду попри Волинський
 університет, аж це —
 Котигорошко
 сидить біля пам’ятника
 Тарасові Шевченку
 і онучі перемотує.
 — З таким народом
 краще бути байстрюком,
 аніж національним героєм, —
 перевзув чоботи
 та й почвалав геть.
 
 Від тоді не бачилися.
 
 |