| Василь Слапчук***| ПРОЛОГ 
 Висолопивши довгого білого язика,
 склянка з молоком падала зі столу.
 Кілька дрібних краплин
 втрапили хлопчикові на рукав,
 він струсив їх і вийшов з кімнати.
 
 Мама нахилилася, щоб поцілувати його,
 але завадив брязкіт розбитого скла.
 — Що це?! — стривожилася мама.
 — Склянка з молоком впала, —
 заспокоїв її хлопчик.
 
 Першим прийшов чоловік
 у ґумових мисливських чоботах
 і з білою інкубаторською куркою під пахвою,
 правий порожній рукав
 його піджака був заправлений до кишені:
 — Візьми, може, навчиш її літати.
 — Ви щось чули про день мого народження? —
 спитав хлопчик і підкинув курку догори.
 Курка здіймалася все вище і вище,
 аж поки цяткою не розчинилася в небі.
 
 Біла курка з відрубаною головою
 билася крильми об стіни кімнати,
 навсебіч порскала кров.
 Вікно не витримало натиску,
 і безголова курка видобулася на волю.
 Крізь розбиту шибку до кімнати текло
 синє холодне світло.
 
 — Ти чому в темряві сидиш? —
 прочинила мама двері. —
 Я гадала, ти ліг спати. —
 Хлопчик струсив із рукава
 краплину крові.
 — Сьогодні мені відкрилося моє ім"я.
 
 Дівчина із заплющеними очима
 підставляла лице дощу,
 аби жодна краплина
 не розминулася з її усмішкою.
 Дівчина танцювала.
 Хлопчик спинився неподалік.
 Одяг на ньому лишався сухим.
 — Ти хто? — спитала дівчина.
 — ЯВІН, — назвався хлопчик. —
 Я скоро виросту.
 
 | 
 1996 © Василь Слапчук |