Ховає полум’я свіча,
Од поглядів і вітру.
Тихенько капає печаль
На місячну палітру.

За павутинням образи,
Під лавкою образи.
У призмі світлої сльози —
Німий осколок фрази.

Ховає полум’я свіча,
Свою ховає душу.
І збудеться, і прийде час,
Затопить і осушить...

Лише потріскує ледь-ледь,
Немов секунди лічить.
І обпікає часу лет,
І зазира у вічі.

Десь завалялася свіча,
Ласує воском миша.
І тільки полум’я в очах.
І тиша. Тиша. Тиша.