На небі шви.
Біль обізвавсь затонулими дзвонами.
Зеленими нитками трави
серце зашите червоне.

Намуляв око.
Поболить і перестане.
Підступившись боком,
жінка запрошує на танець.

Який же танець без музик?
До того ж, не знаю, за що руками братись.
А вона спочатку: братику, брате!
А потім: мужик ти чи не мужик?!

На небі шви накладені.
Жінка — моє зламане ребро.
Рано вранці пахне ладаном.
Вечорами пахне кров.

Півень збився з пантелику,
без годинника кукурікнути не бачить.
Наді мною небо велике,
ніби маленьке, плаче.

Око намуляв, та враз спала полуда.
Небу болить не шов, а люди.
Болить чоловік і жінка,
як у долоні цвях.
Небо — книги буття сторінка,
з написом: ти плюс я.