А потяг... Потяг запізнивсь.
Вокзал схрестив, мов ноги, рейки.
Дівчатка, ніби канарейки,
щебечуть сходами униз.

Пройшов я воду і вогонь,
у мідних трубах сходив потом,
та не везе до мене потяг
тебе. Останній — твій вагон.

Я офірований тобі —
відклав свої назовсім справи.
Дівиця поряд, та що справа,
натхненно плямкає пломбір.

Вокзал смердючий, наче бомж.
Зів’яли в целофані квіти.
Дівиця — зліва — нудить світом,
а рейки бомкають: бом-бом!

Пломбір же — тане, розтає —
дівиця довгі пальці лиже...
І раптом зойкнув хтось поблизу.
Це потяг голос подає.