Опубліковано: 2008.02.01
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Євгенія Більченко

Песня эгоиста

Зима, как мачеха, немая,
На сто замков закрыла Леля...
Никто меня не понимает!
Никто меня не пожалеет!

За рубежом последних станций
Суду подвергнется судивший.
Мне остается лишь метаться
По головам дурных людишек.

Тоска... Пошел бы, что ли, дождик!
Бело от балеринских пачек.
Я снега никому не должен,
А прошлогоднего – тем паче.

Полить цветы – не хватит леек.
Злой пес – в саду... Ах, мама, мама!
Никто меня не пожалеет...
Никто меня не понимает.
                     

                                                  21 января

2008
© Євгенія Більченко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/11011/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG