укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44609, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.01.31
Роздрукувати твір

Аліна Остафійчук

***

1
Жил себе и в ус не дул
лес. Березовые рощи
пробивались сквозь сосну,
поливал их теплый дождик.
Одуванчики цвели
с чабрецом пахучим рядом.
Радовались соловьи.
Больше ничего не надо
вроде бы. Но день настал –
не прекрасный, а последний.
Выросли кругом леса
новостроек, пыльный ветер
расходился над травой,
занесло чабрец асфальтом.
Комфортабельный, жилой
фонд – как муравьиный замок
из железа и стекла,
кирпичей и труб – поставлен.
Люди носятся, коптят
их заводы. Людям – славно
и удобно – вдоль дорог
топать утром на работу.
Им уже зеленый смог
заменяет воздух. Кто-то
может, вспомнит о траве,
и уедет на рыбалку.
В остальном – довольны все,
одуванчиков не жалко.
И закованы в асфальт
соки раненой планеты.
Ищут выхода, спешат
трещинку найти. И к свету
пробивается росток –
прямо посреди дороги.
Распускается, цветет –
ни по чем каток и ноги.
Он сидит себе и в ус
свой оранжевый не дует.
Одуванчик – жизни пульс!
Смотрят, улыбаясь, люди
на него, и не поймут –
что за чудо приключилось.
И мечтают – на ходу,
чтобы он набрался силы,
не зачах и не погиб
под колесами проезжих.
Вдруг пробьется рядом гриб,
и земля сама забрезжит…


2
По душе прошлись катком
грязь и пошлость вечных будней.
Забывается о том,
что не роботы, а люди,
от земли мы – плоть и кровь,
и проходим жизнь однажды
в этом виде. Что иной
не создать планеты даже
нашим внукам. Но – чадим,
распыляемся, не видим
радужный и разный мир,
усложняем все. Открытий
новых слов и форм – спешим
выдать на гора. Погрязли
в похоти, юродстве, лжи,
словоблудии и пьянстве.
Но под толщей наносных
чувств, искусственных понятий
пробивается – души
маленький росток. И хватит
у него – для роста – сил
внутренних, исконных, вечных.
Слава богу, негасим
свет с названьем человечность
Тянется к нему душа
из-под хохота и мата,
учится опять дышать
чистым воздухом – не смрадом.
Расцветает и парит
в простоте своей высокой
одуванчиком в пыли
грязной городской дороги

2008
© Аліна Остафійчук
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні