Навчи мене не пить води у глеках,
Вона на колір має присмак смерті.
Прицвяшений до неба, ти – далекий,
А рани, мов колодязі, відверті.

Але перетвори вино на воду,
Підсипавши сухі вуглинки крові.
До неба ти прицвяшений на подив
Стотисячам століть чужих історій.

Ти – син найбез’язикішого бога.
Ростуть стигмати – на долонях квіти.
Вони кидають дротики навздогад
В надії твоє серце зачепити,

Та ти не маєш серця, ти далекий.
Залізні, та крихкі твої закони.
Навчи мене не пить води у глеках,
Вона на смак така якась червона.