Я психо-пато-логі-зую Тебе, себе, дірки і грані, Фаллічні символи і знаки Позатутешніх зазіхань. Психоаналітичний скальпель Лишає на полотнах рани. Кігтьми вчепившися у рами, Стирчу розпластано-глуха. Я недовнутрішня, я вільно Ексгібіціоную душу На райдужках, відбитках пальців, Слідах ступнів і нігтів на Твоїй понадосяжній плоті, На вмістові таємних мушель, Де хтось із когось народився, І де у комусь хтось сконав. Я перемелююсь на жорнах Зізнань, зітхань, змістовних реплік. Я перетворююсь на попіл, На борошно, на хліб і тлін. Я завтра вирушу на небо, Я вірю, там мене потерплять, І янголів ошатні руки Уже торкаються колін. Я протипоставляюсь, навіть Я протипокладаюсь – навхрест Доісторично, органічно, Апокрифічно – їм усім, Котрих не впізнаю в обличчя. А може, це звичайна заздрість? А може, це звичайна вічність – І ми у неї на осі? А може, все збулося – тільки Залишилися ми – скінченні. Чотири сходинки до неба, Чотири сходинки – і там... І там побачимо. А поки – Ми злічені і незліченні, Ми знищені і незнищенні, Ми – сліпота і глупота. Але ж нам весело, ми недо- Осмислені, недотворенні, Недоокрилені і надто Божествені в своїх серцях. Склади свої хрести і мушлі, Зімкни свої вуста блаженні – Я психо-пато-логі-зую: Не відкривай мені лиця!
|