Ти - чорний, як зима.
Заплющились долоні,
Затиснули свій скарб
Непройдених життів,
І янголи висять
В повітрі – у полоні,
Пришпилені до снігу
Колючками дротів.

Через які мости
Ходити нам у небо?
У звалищах старих
Ворушиться життя.
Розставлено пастки,
Приховано потреби,
Тіла – тільки дмухни! –
За вітром відлетять.

І, начебто, вже все:
Нема куди вертатись.
Під брилами годин
Поховано ключі.
Мов янголи сумні,
Летять аеростати.

Так холодно удень.
Так поночі вночі.