Він довго не спав – усе слухав і слухав;
Це вітер у трубах, мов пісня індуса.
І кіт час від часу витягував вуха,
Тримаючи сон, мов за нитку, на вусах.

Тривожно на серці. Дерева – як струни.
І що за соната? – самі дисонанси.
Хвилини повільно відходять, мов шхуни
І ніч на зірках розкладає пасьянси.

Коли це минеться? Все вітер, все протяг,
І свічка – ні-ні – відсахнеться і трісне.
Він вкотре хапавсь за ліхтарик і одяг,
Вдивляючись в ніч нетерпляче, наскрізно.

А там, за вікном, тільки вітер і крила
Розбуджених круків – невтішна палітра.
І свічка до ранку усе тріпотіла
За того, хто йшов уночі проти вітру.