Встань, Лазарю, встань! Я у смерті тебе забираю –
Душа повертається в тіло легенько, як дим.
Встань, Лазарю, встань! Ти вже був на дорозі до раю –
Та що ж, коли пекло без тебе найближчим твоїм...

Встань, Лазарю, встань! То не щастя – то просто потреба
Ще трохи по грішній землі потягнути шлею.
Йди, сестрам своїм поклонися. Ще встигнеш до неба;
Я тільки життя – я тобі небагато даю...

Побудь трошки дивом – бо людям так хочеться дива,
Бо кари їм звичні, що рік – то потоп, то чума...
Встань, Лазарю, встань, і живи собі довго й щасливо –
Аж поки не стрінемось там, де вже смерті нема.

Встань, Лазарю, встань! Розмотайте його, іудеї,
І вже по-новому вітайтеся: “Лазар воскрес!..”
Я смерть переміг, але скоро помирюся з нею –
Я маю ще їй доручити останнє з чудес.

Розходиться курява... Тане юрба на майдані,
Хтось молиться в небо, хтось нишком змотав полотно, –
А вітер вже пахне оливами із Гефсимані
І тесаним деревом – запах, забутий давно...

Кінчається стежка, бо має початись дорога;
Хто світло несе – не спіткнеться, пройде до кінця.
Йди, Лазарю, йди; тридцять літ тобі славити Бога...
Дзвенять тридцять шекелів.
                           Юда пошив гаманця...