укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 43371, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Мова видання: українська Рік / місяць виходу видання: 2019 / Листопад

Назва та службова інформація:
Павлюк Ігор. Чорний льон: Книга лірики / Ігор Павлюк. – Харків: Майдан. – 2019. – 300 с.

Книгу можна придбати у видавця Анатолія Стожука: [email protected]

Детальна анотація:
Льон – органічний символ волинського Полісся. «А льон цвіте синьо-синьо, А мати жде додому сина» – звучить у пісні, яка вже стала народною. Почорнілий льон – архетип часу, в якому цю книгу творено, як вишивалося сорочку... Попри пронизливий мінор кольорів і звуків «Чорний льон» тягнеться до неба України, до теплого Божого світла.

Чорний льон – органічний образ найтемнішої пори природно-суспільної ночі: перед світанням...

* * *

З дому пішов я з одним лиш хрестом на грудях,
Кілька хрестів залишивши в сумних полях...
Можна сказати – ішов від дерев у люде.
Можна сказати – як звір, можна сказати, як птах.

Щось мене кликало...
Музика болю і долі.
Щось не пускало...
Бог би його узяв:
Прадідом саджені сиві уже тополі,
Мною протоптана в сивім піску стезя.

Вірша творив я, неначе Всесвіт Всевишній.
Тяжко щасливим від світу усього був.
Пінились цвітом і гнізда тримали вишні.
Стати багатим і славним я «розкатав губу».

...Вже був готовий платити життям за вірші.
Стеля в поліській хаті низькою здалась мені.
Але вмирала епоха.
Зверху спливало найгірше.
Слово поетів падало у ціні.

Казка вмирала на площах.
Конала сива легенда.
Людства шлях уявлявся
Червоним слідом сльози.
Знову хтось вірив, безсилий, у «мощі».
Хтось у минуле «мерсом»...
Хтось під Махна косив.

Кесарю – кесаря, Богові – Боже...
Мертвим – вічне, живим – живе.
А я став на рідне Полісся схожий:
Такий же грибастий, дикий, терновий увесь.

Додому вернуся.
Ляжу.
З одним лиш хрестом на грудях...
Кілька пісень залишивши в сумних полях.

Можна сказати:
Жив і страждав, як люде...

Можна сказати, як звір,
Можна сказати, як птах...


                                                © Ігор Павлюк


Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2023 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні