Вітер хвилями човник гойда, все тримаю весло, не спочину. Та між тим, що літа, як вода – я щасливий до витоку плину. Ясні зорі, буття береги… Дай вам Боже найкращої долі! Може, в світі і є вороги, та для щастя і миру доволі. Я шукав – де та правда свята, де той ліс, що не йде під сокиру? Я неправедні бачив свята і жадобу людську, і зневіру. Але що є та марність і тлінь, і дочасність, і суєтні гроші?.. Навіть божім пташкам вдалечінь не забрати гніздечка хороші. ………………………………… Я щасливий, що маю любов, до древлянського плинучи краю. І від серця з поліських дібров – Бережім нашу землю! – благаю. Бачиш – ріки міліють в світах, і вже падає ліс недалеко… Може, десь він і є – синій птах. Тільки ти не покинь нас, лелеко. |