* * * Сніг чадить. Ліпитиму коня. Бо дешева воля без повстання. І давно не голена стерня Коле, як приборкане кохання. А життя йде швидше, аніж час, Важко прикладаючись до щастя В тих світах, де вже немає нас, І у Тих, де всім побути вдасться. Протопчу стежину у снігах. Так цілують мертвих і крилатих. Впізнаю себе у ворогах, Наче вина в ріках непочатих. Що смішне, те трохи і страшне. Те, що поламається, не гнеться. Може, час життя наздожене, Гляне в очі — і назад вернеться. Світ простий-простий такий — мов сніг, І складний, ну як сніжинка кожна. Тож лицем в замерзлому вікні Стане, може, квітка придорожня. Гнотик свічки веною стає І при тім прозоріє, прозоріє… Сніг чадить. І чується мені Наперед написана історія.
|