Тіні спадають з етюдника Генія;
Мі-ля-бемолем дзвенять Його струни;
Сонце за скелею Іфігенія
Б’є — кипарисове, свіже та юне.

Небо духмяністю глиці вмережане.
Море шемранням шосейним так вабить.
Кози, каміння, світ і за межами —
Все засмагає… У Києві, мабуть,

Сніг, краєвиди кольору старості.
Тут же — повітря плюс двадцять чотири,
Ринуть метелики, пружаться парості,
І в голові лише пісня Земфіри.