Стерегли нас часи зголоднілі, злодійські і хижі.
Ми для них були ласим і бажаним кусенем їжі.
І вони нас зубами, зубами своїми змололи,
І сльозами, і кров"ю зросили невільницю голу.

І з землі ось цієї ми словом взялись проростати.
Ми не маєм сердець, але ж душі у нас стратостати.
І на землю рідненьку з небес ми уже повертеєм,
Бо безгрішні були, а її з бо важаємо раєм.