дощ не сьогодні почався а ще за часів Ноя коли всі мали по парі або хоча б із ким паруватися а зараз він просто ходить з одного міста до іншого волочить веселку за собою аби сушити на ній фарби діти дощу бояться в пустелі прокинутися від того що верблюди скубуть їхнє волосся від того що земля смокче їм п’яти у пустелі навіть сонячні зайчики не прижилися діти дощу вас можна впізнати по вологих долонях і по віршах в очах навесні ви приходите в наше місто аби потопити у відрі усіх меланхоліків діти дощу з нами гратися хочуть кидають у нас калюжами а ми тікаємо додому бо ми тепличні коли спимо дощ проникає нам під шкіру топить очі і перестукує серце а тим у кого серця немає взагалі добре вони живуть у ритмі дощу і бояться лише заморозків коли їхні очі можуть із-під снігу не вибратися
|