Ну хто тобі сказав, що я слабка?
Тендітна зовні, та в стремлінні – сильна,
Дивись, як пробиваюсь крізь асфальт –
Тоненька, світу віддана билина…

Хто обманув тебе, що я німа?
Ти ж чув, як струни трав перебирала,
І як із рос-перлин (малі – дарма)
Вилузувались сонячні хорали?

Поглянь, який довкола дивний світ,
Хто вигадав, що ніби ми – не пара?
Хоч я вогонь, ти – вистужений лід –
Чи спорить лютня з мудрістю ситара?

Ну хто тобі сказав, що я слабка?
Така лиш зовні,  в прагненні – могутня,
Я щовесни розколюю асфальт,
Щоб трав бриніла виструрнчена лютня…