Ти свою застрелив пташку, що у грудях тріпотіла,
і співала... Чи боявся, щоб на люди не злетіла,

чи тим співом заважала, чи лякала проти ночі...
Хай мовчить і не бентежить, не співа пісень пророчих.

Тихо, чемно... Все, як треба... Чоловічий, справді, вчинок...
Нащо думати про небо? Дім, борги, робота, ринок...

Дім, робота, в серці тиша... Я пишаюся тобою:
і місцинки не залишив ти для сумнівів чи болю...

А моя пташина тиха – щось не їсть і не співає:
у куточку сходить кров’ю та мовчить... та серце крає.