Слово — на слово — так певно, стають до бою — слово — за слово... Безглуздий та звичний ґвалт... Вже не злічити усіх бойових пробоїн, хоч і набої поки що — лише слова. Наші з не нашими — мастять списи в отруті, із кольоровими сірі на бійку йдуть. Є полонені і зброя, в бою здобуті — як тут не кинути бомбу в чужий редут! Наче на розстріл, я вийду під хмарне небо, стану під кулями тими на повний зріст: хто мені скаже, кому і навіщо треба, щоби позаду палав учорашній міст? Хто язики і навіщо у дзвонів видер — ті вже убиті, а решта — не розберуть. Хто мені скаже, на біса під цей гармидер чисті знамена втоптано в кров та бруд? Стій та дивуйся на друзів, що в тебе цілять з кожної, зрадою взятої, висоти... Щось помінялось: на вічне упали ціни. Що ж ти стоїш, мій милий? Стріляй і ти.
|