Я закохана у Бога.
(Лиш батькам не говоріть!)
Не у сина, а у того,
Хто невидимий вгорі.

Я ходжу, лице задерши,
Спотикаюсь об людей.
Ах, таке зі мною вперше –
Просто серце із грудей!

Я обклеюю ним стіни,
Я пишу йому листи.
Ідилічно – тільки б він не
Лінувавсь відповісти.

Він дистанцію тримає,
Так на те ж він і кумир!
І тому проблем немає,
І між нами вічний мир.

Ах, які дрібненькі люди!
І до мене – не підходь.
Хто мене ще так полюбить,
Як невидимий Господь?

Не запитую його чи
Він  належить лиш мені.
Він такий, як я захочу,
А маленькі люди – ні.

Тож відмахуюсь від когось,
Зверхньо кидаю комусь:
Я закохана у Бога!
Відчепіться. Бо спіткнусь.