Осяяння прокинулось в мені –
Та я тверезо світ спостерігаю.
Буття живе в мені лише вві сні,
Лиш подумки кохаю і страждаю.

Примарами вночі проходять дні,
Коли нещасть сувій безладно чорний,
Опісля перших хвиль гнітючих снів
Поволі світ стає легкий і повний.

Лише відлуння від чужих утіх
Мені лишають мертві тріпотіння.
Зривається в мені мій власний сміх
Як в раковині – моря бурмотіння.

Вагання надмір з подивом ловлю:
Існую, марю, тану, сплю, не сплю?