Весна не здалася. Весна, як сім’я. Ой де ж ти взялася, Сама не своя?! А місяць умився Лезом. Зірвалось із прив’язі Серце… Що з луками сталося, Хто прогуляв? По Небу скиталася Баба Земля. Біжить, розливається Ніч по району… У серце вдивляються діток ікони. Мене звинуватили У не вічності. За це розплачуюсь Кордоцентричністю. Весну розбили Надбрів’я мости, Ще носять на вилах Сестер брати. І душно, і сумно… До кістки згорає Оця безпритульність Отчого краю. А руки, як греблі, Не йдуть до меча. Немає ковчега. Не буде й бича. І сині, й зелені, Червоні актриси. Чуже одкровення За мною лізе. Мені не личить, Тому відбиваюся. Я – аполітична. Каюся! Одненька, комічна, Сама не своя. Тобі віддалася, Немов земля?!
|