шляхетська кров сумна під'їзди слів тут все розлили потім ми темряви пізнати тло могли ми темряву творили з яви слів її глибини млості ця скроня цей шматок непевності буття як забувати все як вигадки і сенси творити знову все що має сенс було всі вигадки назавжди коли це все зітруть по чистому пройдеш ці кахлі рушники ці цятки на асфальті забути все колись не наступи на скло вирує тут життя тут вся любов і голод замружся і мовчи ми колискові ці безпечні забаганки це тільки для живих для жвавості буття для небезпеки снів для невловимих змістів ось місто майорить десь там на тлі всього болить колишній світ колише кличе потяг ми пошепки живі ми похибка життя ми неможливі тут ми майже все забули і кров твоя на смак мигдаль і згасло світло |