Затуляю руками вуха
І іду у полон до тиші,
Бо немає вже сили слухать,
Що говорять... Та й те, що пишуть.
Загублюсь в лісовому морі,
Там, де звірі миліш, ніж люди,
Де змовкають тривоги й горе,
І щодня тишу слухать буду.
Нехай вітер в гіллі гуляє
Та ворушить на нім листки.
Буде добре, лише не знаю,
Куди діти свої думки.