всі важілі життя безмовна повінь сенсів нас місто вабило колись вогнями сну без сновидінь сновидами блукали де все це де було колись просте безмежне море де всі ці крапки і кути всі ці акваріуми замки перехожих нас вабило життя вогонь на тлі холстини на стіні ось так прямуй туди де світло бо інакше як тут вижити це світло просте знайоме світло як йому не вірили раділи минає все коли із нас не вигадки прозорі коли минає все і нас пробачить світ всі важілі життя позбав себе можливості мовчати монети срібні золоті важкі предмети ми так йдемо туди де це знайоме світло немов його ніколи не було |