Він не зрікався віри, не ходив дорогами спокус, не пив їх мову нечисту грішну, - муж Блаженний словом! Він Волю Господа Єдиного вбачав у всьому, що навкруг, у всьому ....вслухався в Піснь закону... На дотик вітру листям шелестів корінням слухав глибину і воду він деревом застиг над джерелом і плід свій тишею напоював поволі до миті відпуску - створінням на свободу... О як же зовсім, Господи, не так вітрами гонить неумитих і відірваних їх мов ковиль, пилюку зсохлу, прах ганяє по світах злих посірилими… І не постануть на суді… гріхи їхні не звідає сомн праведних лиш совість пересихаючи умиє їхній шлях ввійде у землю матінку сльозою до кореня торкнеться зойком... до чийогось .... так знає Бог… так плаче дідо Бог: На праведнім шляху – дерева Божі… під ними, у тіні їх, скінчить шлях помре-загине зболене в віках заморене вкрай, вгріх, в сміх перекотиполе……… |