* * *
А, може, ти не поїдеш?..

Ми бігтимемо крізь порожнечі і натовпи,
хапатимемося руками за перонні ниточки,
за окулярні скельця вуличних сліпців -
нам байдуже: що вони встигнуть подумати.

Заховаємося за тридцятьма дверима,
які відчиняються лише уночі
і лише для двох,
і лише – на вигаданих нами станціях.

Це найважче, що може бути
тепер –
віддавати тебе у пащу весняного потяга,
а потім блукати навпомацки
і питати в бруньок на акаціях – наче в рун:
чи повернешся,
щоб дослухати мою таємницю.

А, може, ти не поїдеш?..