ПІСНЯ ПРО МОВУ

Чорна горо в білохмарній долині,
Розступися на три боки.
Чорне горе, чи розвієшся, чи ні
За три роки на три строки?

За вікном – білий вир
Крізь розбитеє шкло.
Мові батьковій повір,
Як всі стежини замело!

Ой ти, мово,
Вже й не знаю, як тебе –
Чи то плачем, чи зітханням –
Стріти знову
Чистим столом, як тепер
І без пана, й без хама.

Може, знов печалі жар
Обпече мої губи.
Може, доля знов моя –
Чорна цятка на снігу, де

Три тополі добрим людям навзнаки
Коло хати незнаної,
Три зернини вільно падають з руки
Край дороги до Храму…

Серпень 1990 р.,  під враженням від І Конгресу україністів