Опубликовано: 2022.01.12
Поэтический раздел: Интимная лирика

Александр Козинец

Соняхи

А знаєш, чого б я насправді хотів? —
Каже він їй спросоння. —
Щоб ти мені до кінця зими
Намалювала соняхи.
Великі, жовті, щоб аж сюди
Пахли літнім запиленим полем.
Я б тоді із ними в серці ходив.
Вони б мене заспокоювали.
Бо чимось соняхи — трохи ти:
Гаряче тіло в зернятках-родимках.
Серед усіх відомих мені картин
Лиш від твоєї душа б не відходила.
А поки сонце не здійнялось, як завжди́,
Трохи вище сусіднього з нами будинку,
Не поспішай тікати із ліжка, прошу: «Зажди!
Полеж у обіймах, моя доросла дитинко!»

2020
© Александр Козинец
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/53443/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG