Тебе чекають, як прихід весни!
Цілують шию білі-білі крила.
А ув очах ще стільки глибини! -
Бо по світах її не розгубила.

Не розвітрила по чоловіках
Медових уст і ніжний запах тіла.
Не потонула у земних гріхах:
І Бог поміг, і ти не захотіла.

Єдина, рідна, мила, дорога... -
Потоком слів чуттів не передати.
І навіть Бог того оберіга,
Кому себе до крихти віддала Ти.