Сьогодні небо застять темні хмари, Що так мені нагадують овець, Яких Всевишній позбирав в отари. Мабуть, уже і теплим дням кінець. І скоро вітри та потужні зливи Зірвуть з дерев палаючу красу, А люди, як пусті й зчорнілі ниви, Чекатимуть знов кращого часу, Коли минуть і осінь, й сніговії, А ранок хлюпне весняну блакить. Тож бережімо крихітки надії, Бо без надії дуже важко жить. І зберігаймо в серці іскру віри, Хоча тривогу нині й сіє світ. Адже людині віра — наче крила, Що піднімають і на схилі літ. Минає все, минуть і ці напасті. Якщо в душі любов є до життя, Колись обов’язково прийде щастя, Здолавши сірість нашого буття.
|