Коли страждаєш, і мовчиш,
і бережеш безсилля звичне,
у нерухомості душі
росте щось гідне і величне.

Твій сон життя, твої сини —
ліпні деталі панорами,
стоїчні греки давнини
стають названими братами.

Ти вирушаєш з ними в путь,
грудьми – на весла, без вітрила,
холодні біди підождуть,
коли свої розгорнеш крила.

І хоч згори дарів нема
і все життя — трагічний будень,
ти проголошуєш: дарма!
благословенними пребудуть

найгрозовитіше із знань,
що може землю охопити,
і в часі мить — урвистий край,
який дає тобі злетіти.