хилитає світловій з безмір’я
промені немов стеблини трав

груддю розсуваючи сузір’я
я в протуберанцях заблукав

скинувши тяжіння верхній одяг
тьопаю по квантових полях
в них
на ще не зораних безоднях
загубив я свій Чумацький Шлях

у не зоряний
вдивляюсь простір
ще не зліплений
в грудки світил
де молекул атомарні брості
не вкриває галактичний пил

світло й темінь
більш нема нічого
навіть мене
відчуваю
ще нема
є лиш рух довкіл
а рух завжди від бога
хоч який ти сам є сатана

ти такий як є
зі мною разом
ким є хто
ми взнаємо тоді
як узбіч нарощуючи м’язи
в шлях новий з’єднаємо сліди

ну а поки не горять сузір’я
щось шурхоче наче стебла трав

груддю розсуваючи безмір’я
я зникаю
в сполохах заграв