Бабцю моя-дитино, нам не зійтись наживо, ролі наші – вторинні, тільки зв’язок – важливий. Тільки в усмішці ясність, тільки похід в минуле, жах того і прекрасність, що відцвіло й заснуло. Бабцю моя, Христино -- вічний фартух і руки, складені на колінах, як в школяра до науки. І як ціпок «сховався» -- смішно -- в часину кожну: «от якби ти озивався, коли знайти не можу!» Скільки навколо прядив, що на землі простерті: прядиво дня і ночі, віку, життя і смерті! Знову -- як хвиля спеки, доторків дзвін по шкірі: десь ви так недалеко, вічно дитинно-щира!
|