Горбатився свободи сміх брудний
у тих, хто не повинен бути вільним,
їх радість надихала на розбій,
благословляла вишкіром похмільним.

Вселявся страх тваринний у серця,
і боягуз в передчутті загрози
стелився ниць, спадаючи з лиця,
покірності виказуючи пози.

П’яніло  вирунке  безкарне зло
від трунку, що свободою налито.
Це стільки раз в історії було
і стільки вже цвіло отруйним цвітом!

«Якось мине», -- подумував усяк
крізь паніки підодіяльний трепіт. --
«Подам йому підтримки дружній знак,
і зло мене обійде й не зачепить».

Ніхто не пам'ятає аксіом.
Здоровий глузд – Божественний дарунок,
який волочать з криками на  злом,
і глупота утоптує ним шлунок.