десь над Стоунхеджами над пірамідами вибухнула наднова аж статуї острова Пасхи навік загубили слова степ скіфськими бабами закам’янів під падаючими краплинами зоряних злив і лиш випромінювання таємниці ворушить людей ковилу та срібний міжзоряний вітер чудноти несе кушпелу вона осідає у місячних цирках наповнює хмари планет і чимось неясним шурхоче немов уночі очерет чи може то звук радіоперешкод?.. чуднота шукає в них сенсу як сонця – город бабусі в старому селі серед степу щоб зойком його берегів згадати слова й відшукати вірші за межею віршів
|