Не спасатися у комічності, не писати «біль» в кожнім проміжку, подивитися в очі вічності – без крутійства і не навколішках. Подивитись, як доля кроснами оперує в буденнім клопоті -- не поняттями переносними у лункім поетичнім рокоті – а боргами, ділами, датами і дорогами неминучими... Як набрякнуть кишені втратами -- стати вишками в небо, кручами. З сивим досвідом, ніби паростю, глянуть в очі судьби зозулині – хай застигне слів біла паморозь на німих устах нерозтулених і залишиться ця окрушина серед справ земних неозорості – протирати скло незворушено до правдивості, до прозорості.
|