На світанку мене не буди, не буди ти мене о десятій, пополудні – залиш, відійди, хай побуду у сні, як у ваті. Балакучих голів не вмикай -- телевізор розхитує нерви. Хай розкажу собі -- ще не край, ще є крупи, і сіль, і консерви. Є можливість продовження снів серед друків сучасної Лети -- під тривалу платівку чаїв проглядати пожовклі газети. Там усе відшуміло, збулось, світу суєтність – як на долоні: ми, як ті, що до нас, боїмось, і б’ємось одне з одним в полоні. Це є наш літописний архів, наші «Повість», «Сказання» і «Слово», теплий попіл минулих хітів загортаю я знову і знову. Коли все замовкає і спить, ніч веде діалог із минулим, світ на якорі тихо стоїть, каламуть осідає намулом. Я ночую між стосів газет, їх численних років-різновидів. Ти махни безнадійливо: «Ет!» і мене розбуди по обіді.
|