*** Колисали дітей у трунах, Щоб із них готувати їжу. Сльози їхні – страшна отрута, Ідол їхній – іконний трутень. Вони душами стелять ліжко На кістках ворогів і предків. В їхніх головах пусто й свіжо, Вони смерть по-під серцем ніжать. Пили кров з черепів і кубків, Бо поїли їх вічним страхом. Вони рідних вели на плаху І платили катам зарплату. На ерзац їм міняли гени… Із історії вийшли строєм Під конвоєм. А ще запоєм Скаламутили все до денця. Їх не тішить святкова самість, Що ментально єднає з Богом. До диявола йдуть на саміт… Вони вічно сидять на славі, Що із горла, але – у прірву. Вони тільки у того вірять, Хто карає жорстоко й вірно. …І лишають по собі вірус. 22.03.20 © Василь Кузан
|