Втомився я вже від «дарунків» долі. В наш час на них багаті врожаї. Усе життя, так сталось мимоволі, Чужі проблеми маю за свої. Мені несуть їх з ранку і до ночі. Хтось – лиш одну, хтось – купу в лантусі. Проблеми люди віддають охоче. Якби всі брав, то віддали б усі. Як віддадуть, полегшено зітхають Й зникають швидко, мов прийшли вві сні, А через день настирливо питають: «Ну, як ти там, вже вирішив чи ні? Чому так довго? Мені швидше треба! Це справи термінові, що не ждуть!» Цікаво, якби видерся на небо, То навіть там, мабуть, мене знайдуть? А час іде, роки, мов віск, стікають… Їх стільки, що втомився рахувать! Проблеми ж власні, ті, що сам вже маю, Захоче хтось за мене розв'язать?!
|