Є світ космічної офіри, де кіборги усіх мастей у стані лагідної віри чекають на людей. А космос траурно чорніти продовжує, бо знає щось… Адже з підкорення орбіти усе розпочалось. А потім – зоряні системи, галактики та всесвіти… Але чомусь іскряться клеми електросамоти. Чомусь підкорення безодні, цього фракталу порожнеч, думки вбиває живородні без шуму й кровотеч. Без кровотеч!? Тоді нам треба, лез не лякаючись путей, це прооперувати небо, складаючи людей!.. І крають кіборги без міри весь космос. Зводять нанівець. І вже до них у світ офіри йдуть люди без сердець.
|