Пульсують океан і суходіл – від них нічого в себе не втече, ховаючись у оболонки тіл, бо небо по артеріях тече, на узбережжя гадок і речей випліскуючись інколи з очей.
І я – не я, і всі ми є не ми: ми плутаємо погляди й слова, сплітаючись думками і крильми, неначе біла піна хвильова з тим, що погойдує під вітру спів у морі світла тіні островів.