Квітневий день заходив іздаля,
Купаючись в солодкій тиші ранку.
Дрімала в ніжнім спокої земля,
Сповита ще туманами світанку.

Весна ж котилась хвилями тепла,
Суботній день мав бути, наче літом.
Й ніхто не знав, що вже зоря зійшла,
Страшна зоря, чорнобильська? над світом.

Ніхто не знав, що саме у цю мить
Наш спокій вмер, скінчився, наче пісня...
Й що відтепер належить нам ділить
Своє життя на те, що "до" і "після"...