Три дні прів дощ, душило сірим
крізь тьмяний присмерк
міраклічний середдні,
так ніби тельбухи Орасіо Місіми
дух божевільний з бжуху
випустив й мені.

Три дні снив дощ, з туману ковдри
намоклий силікон та синтепон
збивали й геть зібгали у аморфні торби,
як заїдало катеринку й грамофон
бубнів: «Три дні був дощ…
Три дні був дощ…
Три дні був дощ…»

Три дні скнів дощ, та розвидняє,
ще й запевняє ніби щиро брехунець,
що вже на сході кирпа рила
втішно висяває
й війні настав
зіркець на холодець.