Коли мені наврочить ранок
будильника нечисту силу,
з пітьми завішених фіранок
пірну я в напрямку світила.

І, щоб не стати злу мішенню,
у заговорену кишеню
засуну заклинань детектор,
ним визначивши курсу вектор.

Між гасел залізобетонних.
Між вихлопів чуток ядучих.
Між спалахів промов неону.
Між вибитих шибок матюччя.

У полудневу одіссею
я увірвуся на Харлею,
до швидкості завжди готовий,
зухвалий і байкоголовий.

Поліція, друїди й джини
мені гидоти не учинять
і руху магію неспинну
своїм відьмацтвом не зупинять.

Бо, у вібрації інерцій
планетної системи гронця,
я – Девідсон Сталеве Серце,
в якому кров пульсує сонця.

І от, де обрій ліг перисто,
хмарин торкає вихиляси
меч, витягнутий з брили міста –
Ескалібур прямої траси.