Опубликовано: 2019.01.14
Поэтический раздел: Философская лирика

Мэри Морозова

***

І поки я дихаю, поки я ще живу,
Поки топчу ногами ці чорноземи,
Я топчу ногами ще не пророслу траву.
Траву, заховану у землі.
Весняну. Ніжно-зелену.
Траву, котра пробиваєтсья крізь бетон,
Котра навідмін від людей, не відає про зневіру.
Трава просто росте.
Поміж церков і ікон,
Поміж закинутих фабрик, крізь кімнати і вікна квартири.
Поміж Чорнобильських вікон,
Поміж потрісканих стель,
Поміж басейнів,
Поміж кісток убитих,
Трава не відає смерті. Трава просто росте,
Без зла, як тварини, птахи і маленькі діти.
Поки є сонце, поки є землі й рови,
В які я ховаюсь від заздрості і застуди,
Я буду вчитись бажанню жити
У цієї трави,
І навіть тоді, коли мене вже не буде,
А будуть тільки надгробні плити
На котрих напишуть слова,
Холодно-байдужі, як і шматки граніту,
Я вірую – крізь ці холодні плити
буде рости трава.
Як вічне, незламне, єдине бажання –
жити.

2019
© Мэри Морозова
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/49263/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG